МАТТІН

Інтерв’ю

Маттін – музикант-імпровізатор з Більбао, Країна басків (зараз живе у Лондоні). Грає на комп’ютері та гітарі, а також керує лейблом w.m.o/r та нет-лейблом Desetxea (http://www.mattin.org), на яких нетривіальна музика виходить у супроводі розумних обкладинок та текстів. Крім робіт соло він активно співпрацює з різними електронними музикантами та виконавцями на акустичних інструментах. Серед його партнерів – Лючіо Капеко, Марґаріда Ґарсіа, Тімоті Ґолді, Раду Малфатті, Едді Превост, Таку Унамі.

Аутсайдер (Роман Піщалов): Чи стоїть за імпровізацією на комп’ютері, аудіо-вхід якого з’єднано з аудіо-виходом – герметичному інструменті, закритому для зовнішнього світу, якась концепція чи філософія?

Маттін: Насправді він є протилежністю герметичному інструменту – я використовую внутрішній мікрофон комп’ютера для створення зворотнього зв’язку (фідбеку). Мікрофон вловлює звуки приміщення або інших музикантів, аудиторії або моїх рухів по клавіатурі. На звук впливає місце, в якому відбувається виступ. Часто цифрові звуки можуть бути, як ти сказав, герметичними; тоді це просто питання того, як підсилювач видає звуки комп’ютера, так що я намагаюся грати з різними можливостями видачі звуків. Або роблю присутність звуку, який вже наявний, більше підкресленою. В тріо DC “Training Thoughts” (записаному в Ембані, Токіо) з Таку Суґімото та Ясуо Тоцука те, що можна почути, є переважно шумом поїздів, що проходять повз, та дуже невеличкими вкрапленнями наших звуків. Часто імпровізатори намагаються створити автономну ситуацію, в якій музиканти знаходилися б на передньому плані. На “Training Thoughts” робиться протилежне – через наше стишення звуки, що вже були наявні, висуваються на передній план. Наша гра повністю підпорядковується звуковим ландшафтам зовнішнього світу. Цікаво, що часто рецензенти, обговорюючи звуки поїздів, думали, що вони були записані заздалегідь.

Аутсайдер (РП): Я думав, що комп’ютерний фідбек – це радше обробка інтерференцій та помилок у музичному програмному забезпеченні, в результаті якої виникає щось типу ланцюгової реакції, нойз, фідбек. Бачу, що він трохи відрізняється від того, що я про нього думав.

Як ти дійшов до гри на комп’ютері? Ти до нього грав на якихось інших інструментах?

Маттін: Я грав на гітарі та бас-гітарі, коли жив у Більбао, і досі граю на них у Billy Bao, La Grieta (http://www.mattin.org/desetxea.html) та Deflag Haemorrhage / Haien Kontra (з Ґолді), але що мені подобається в комп’ютері, так це те, що як музичний інструмент він не несе на собі великого історичного навантаження. Це також дуже прагматичний вибір – на комп’ютері я можу займатися багатьма різними речами; реально на комп’ютері можна робити музику, редагувати її, робити мастерінґ, тиражувати, готувати обкладинки, прес-релізи, розсилати електронні листи розповсюджувачам... і все можна робити з допомогою безкоштовної операційної системи, такої як GNU/Linux. Протягом останнього року я дуже зацікавився GNU/Linux, завдяки Metabolik Hack Lab у Більбао, великій групі людей, що живуть у сквоті Лейоа. Вони організовують дискусії, курси, акції – всі присвячені користуванню безкоштовним програмним забезпеченням. Вони також створили власний варіант GNU/Linux для цілей медіа-гактивізму (media-hacktivism); він називається X-evian, і його можна завантажити з www.x-evian.org. Раніше для того, щоб дістати музичне програмне забезпечення, його треба було зламувати, але за допомогою GNU/Linux його просто завантажуєш. І серед безкоштовних програм є чудові прикладні аудіо-програми.

Для мене це була дуже важлива зміна. Я не дуже технічна людина, навіть навпаки, але з GNU/Linux ти активізуєшся як користувач, і робота з цією системою часто заснована на спільнотах.

Аутсайдер (РП): Музика Billy Bao, схоже, зазнала впливу Stooges. Чи тебе надихають вони чи, можливо, якісь інші американські андеґраундні гурти? Прото-панк, гаражні групи 1960-х?

Маттін: Так, звичайно. “Funhouse” – це моя улюблена платівка: сира та груба, і водночас складна та витончена (“Dirt”). Панк-рок був вельми популярним у Більбао в 1980-х та 1990-х. Були чудові гурти, такі як Eskorbuto, MCD, а пізніше і Pop Crash Colapso (Мікель Біффс записував Billy Bao), і La Secta (в якій грав барабанщик Billy Bao). Той факт, що у твоєму місті створювалась класна музика, дуже надихав на творчість. Крім того на мене дуже вплинули Velvets, і я досі записую примітивні гітарні номери у дусі Лу Ріда, перша збірка яких, що представляє цей бік моєї музики, вийде на японському лейблі Hibari (www.hibarimusic.com), друга додається до цього журналу.

Аутсайдер (РП): А що для тебе Більбао?

Маттін: Це моє рідне місто, і я відчуваю себе дуже прив’язаним до нього, але у той самий час дуже відчуженим. Більбао переживає неймовірне відродження. На початку 1990-х це було спустошене постіндустріальне місто, а в кінці 1990-х воно з’явилось на обкладинці журналу Time. Це сталося в першу чергу через грандіозну будівлю Ґуґґенгаймівського музею. Тепер, як сказав Гел Фолстер, Більбао є прикладом „спектаклю суспільства”. Суспільство засвоїло спектакль. В Більбао можна наглядно спостерігати цей процес. Тим не менш, там відбуваються цікаві речі, такі як концептуальне Telestreet Amatau TV, MEM festival (www.musicaexmachina.com), Metabolik Hack Lab, Periferiak (www.periferike.org)...

Аутсайдер (РП): Чи є в Більбао імпровізаційна сцена? Чи граєш ти в Більбао?

Маттін: Є класні музиканти (Едорта Ізазуґаза, Енріке Хуртадо, який підтримує ixi-software.net), потім у Бера є ансамбль Ertz (www.ertza.net), дуже активна група музикантів, яка кожного року проводить фестиваль. Хаб’єр Еркіза є головною людиною, він також керує аудіо-лабораторією в Артелеку (www.arteleku.net). Він чудовий музикант, а також грає дуже важливу роль у популяризації експериментальної музики в Країні басків; є й інші цікаві музиканти, такі як Апекс Мендізабал, Tzesne, Akauzazte, Tusuri, Ministro, Bassline... На каталонсько-грецькому лейблі Antifrost (www.antifrost.gr) вийшла збірка баскських експериментальних музикантів.

Аутсайдер (РП): Багато імпровізаційних музикантів та композиторів Нової Музики пишуть есе і навіть книжки про музику. Ти також не цураєшся цієї літературної творчості. Чому ти пишеш про музику? Це тому, що ти відчуваєш, що не можеш бути достатньо виразним та зрозумілим у музиці і тому вдаєшся до текстів для пояснення своїх естетичних поглядів? (Це питання стосується не тільки тебе, але й твоїх колег – імпровізаторів Едді Превоста, Дерека Бейлі, але звичайно я не хочу, щоб ти говорив за всіх. Скажи за себе).

Маттін: Не те, щоб я хотів текстами пояснити свої естетичні погляди. Я просто намагаюся з’ясувати, що це означає – імпровізувати. Мова – це дуже ясний засіб спілкування. Я знаходжу дуже корисним висловлювати словами думки, що виникають, коли думаєш про імпровізацію та її значення у ширшому контексті.

Аутсайдер (РП): В своїх текстах ти виступаєш як критик капіталізму. А що не так з капіталізмом?

Маттін: Якщо дуже спрощено, то я не вирішував жити у цій системі або навчатися тому, щоб працювати, заробляти гроші та підтримувати певні цінності, що шанують конкуренцію.

Капіталізм складний. Є в цій складності і добрі речі, і погані. Так що це питання знаходження тріщин, в яких можна було б займатися діяльністю, яка би підпорядковувалась не інтересам капіталізму, а твоїм власним інтересам, хоча поділ тут не є таким вже чітким.

Аутсайдер (РП): Я вже чув цю тезу про „тріщини у системі” багато разів, але чи є тріщини? „Знайти тріщини” означає „знайти грант для фінансування твоєї творчої діяльності та життя”? Чи є фінансова (не)залежність питанням для тебе? Чи має діяльність у тріщинах якесь майбутнє, якщо система залишається тим самим колом робота-гроші-пропозиція-попит?

Маттін: Я думаю, дуже важко заробити гроші, займаючись цією музикою, і люди, що пропагують цю музику (влаштовують концерти, займаються лейблами...), часто гроші втрачають. Так що всі мають шукати альтернативи. Зараз я живу в Лондоні, дуже дорогому місті (особливо квартира). Так що багато людей (в тому числі і я) для того, щоб жити тут, мають жити у сквотах. Це те, що я мав на увазі, коли казав про „пошук тріщин” у системі. Іншим прикладом є влаштування концертів або семінарів на кшталт тих, які щоп’ятниці проводить Едді Превост, чи які Антоніно проводить про безкоштовне програмне забезпечення у Ramparts.

Аутсайдер (РП): В твоїх текстах часто згадується ім’я Жіля Дельоза. Що такого особливого в ньому?

Маттін: Антиієрархічність. Дозволюваність. Стає. Модною.

Аутсайдер (РП): На тебе ще, схоже, вплинув Ґі Дебор. Що думаєш про його „Суспільство спектаклю”? Чи вважаєш ти цю книжку пророчою?

Маттін: Авжеж! Теза 44 з розділу „Товар як спектакль”:

„Спектакль – це постійна опіумна війна, направлена на те, щоб примусити людей ототожнювати блага з товарами, а задоволення – з рівнем виживання, що підвищується за своїми власними законами. Але якщо споживчий рівень виживання є таким, що мусить постійно зростати, то це через те, що він завжди містить у собі злидні. Якщо поза зростаючим рівнем виживання немає нічого, якщо немає ніякої точки, в якій він міг би перестати зростати, то це не тому, що він знаходиться вище злиднів, але тому, що він і є цими самими, тільки більш дорогими злиднями.”

Повертаючись до питання, що не так в капіталізмі, та неможливості розібратися з багатьма з його якостей або зробити поділ типу, це капіталізм, а це ні, Дебор відіграв ключову роль в аналізі невпинного поширення товарів та відчуженні, що відбувається в цьому процесі.

Сьогодні багато говорять про „пост-фордизм” та про те, як мова, власність та захист є інструментами „нової фабрики без стін”. Цей децентралізований спосіб виробництва призводить до того, що класичні форми антагонізму втрачають свою силу. Сьогодні існує потреба в нових стратегіях. Добрим прикладом є незалежні засоби масової інформації, які до Сіетла були не дуже розвинутими. Потрібне постійне перенаправляння. Не тільки в засобах масової інформації, але в наших власних поглядах. Нам слід перетирати в пісок будь-який розвиток всередині нас штампів, у які вироджуються наші ідеї.

Як так трапляється, що навіть коли багато хто з нас ненавидить капіталізм, ми не робимо все необхідне для його руйнування? Це тому що ми є частиною капіталізму, ми постійного його відтворюємо, і, можливо, ми боїмося того, що може прийти на зміну цій системі. Не те щоб я чітко бачив можливий розрив, але надія ніколи не вмирає.

Знову Дебор: „Спектакль є не просто прислужником псевдо-користування, він сам є псевдо-користуванням життя.”

Аутсайдер (РП): Як ти думаєш, чи правильно розглядати імпровізаційну музику як таку, що пов’язана з лівими ідеями? Чи такий погляд є хибним узагальненням того, що деякі музиканти (Корнеліус Кардью, Кіт Роу, Джон Тілбері) були та є комуністами?

Маттін: Не думаю, що існує вірний погляд на імпровізаційну музику. Взагалі-то, коли Кардью та Роу стали маоїстами, вони перестали імпровізувати та почали виконувати революційні пісні.

Аутсайдер (РП): Чи асоціюєш ти себе з якоюсь конкретною ідеологією?

Маттін: З анархізмом.

Аутсайдер (РП): У 2004 році ти відвідав Токіо. Токіо – це центр музики онкіо. Що ти думаєш про онкіо? Знайомий з музикантами?

Маттін: Мені начхати на онкіо. В Японії є чудові музиканти та багата андеґраундна культура. Реально одним з найбільш андеґраундних музикантів є Таку Унамі, син відомого філософа Акіри Унамі (японського перекладача Дельоза). Він щойно випустив шалений диск “Kitsune-hitori” на лейблі Таку Суґімото Slab. Ця музика повністю уникає катетеризацій та демонструє інший погляд на музику; якщо сьогодні в музиці є авангард, то це “Kitsune-hitori”. Ця музика розташована поза течіями та термінами.

Аутсайдер (Андрій Орел): Сьогодні можна спостерігати процвітання певної традиції вільної імпровізації, пов’язаної з Кітом Роу, деякими європейськими та японськими музикантами і лейблом Erstwhile. На краще чи на гірше, ця музика, схоже, встановила низку більш-менш стійких структурних принципів напруги-накопичення-полегшення, за якими ми можемо очікувати, що вона буде рухатись. Чи погодишся ти з тим, що цей тип багатошарової/текстурної вільної пост-AMM-імпровізації стає традиційною музикою? Ти підтримуєш чи протистоїш цій традиції?

Маттін: Я не вважаю, що думати бінарними категоріями „за” і „проти” так вже корисно, навіть якщо я самого себе вважаю доволі бінарним хлопцем.

Що ж до Erstwhile, то навіть якщо я ціную самовідданість Джона Еббі, його продукція та дизайн мені часто здаються дуже стерильними, позбавленими небезпеки. Я краще дістану щось з Corpus Hermeticum, де ти весь час питаєш себе, чи те, що ти слухаєш, – абсолютно геніальне, чи абсолютне лайно – звичайно, така ситуація ставить під сумнів твої власні цінності. А ця ситуація з Кітом Роу на п’єдесталі, на якому він може виступати у будь-якій комбінації, в якій йому заманеться, призводить до появи ієрархічного підходу в роботі, при якому двоє людей (Джон з грошима і Кіт з повагою з боку колег-музикантів) запрошують інших музикантів зіграти в формаціях, які визначають вони. На противагу цьому я захоплююсь Дереком Бейлі, який імпровізує в будь-яких формаціях, не для створення “смачної” музики, а для створення конфлікту в імпровізації.

Аутсайдер (АО): Стосовно „ставлення під сумнів власних цінностей”, чи вважаєш ти, що тембральна/шумова імпровізація є головним шляхом для ставлення цінностей під сумнів у музиці? Чи є мелодія, гармонія та метр відсутніми у твоїй музиці через те, що вони, будучи елементами стабільної музикальної мови, не стільки ставлять цінності під сумнів, скільки стверджують їх? Чи вважаєш ти ставлення під сумнів цінностей єдиною формою мислення, достойною слідування? Якщо так, чому?

Маттін: Під ставленням під сумнів цінностей я маю на увазі пошук внутрішньої структуралізованості, яка є всередині нас, з метою її руйнування для уникнення стагнації. Я не вважаю, що імпровізація – це єдиний спосіб цього досягти, але для мене в ній є певні елементи, які я вважаю дуже живильними. Як от відсутність необхідності досягати зв’язаності, створення постійних суперечностей та необхідність розбиратися з ними разом з іншими музикантами.

Аутсайдер (АО): Ти слухаєш композиторську музику (авангард чи інше)?

Маттін: Так, слухаю композиторську музику, авангард та іншу музику.

Аутсайдер (АО): Що ти думаєш про „польові записи” як жанр? Чи може слухання „польових записів” бути осмисленим?

Маттін: Абсолютно.

Аутсайдер (РП): Чи слухаєш ти поп-музику?

Маттін: В моєму ставленні до поп-музики поєднується відраза та насолода. Поп-музика може бути настільки вульгарною та мати стільки загальних знаменників – як і експериментальна музика – і в той самий час легко викликати ефекти, що змінюють твій настрій. Це все одно що бути обдуреним, що є добре, якщо ти не відчуваєш провини за те, що ти – довбаний ідіот, і є люди, які добре заробляють на твоєму ідіотизмі.